Андрій Буєвич (позивний Буй) із сім’ї військових та за освітою бухгалтер. Вступив до лав ЗСУ ще у 2014 році. Старший лейтенант роти спеціального призначення батальйону «Залізні вовки» першої окремої бригади Богуна.
Доля зіграла з Андрієм дуже неоднозначно, адже Андрій воював та був тяжко поранений на тих самих територіях, де під час Другої світової війни воював його дідусь та залишився без ніг.
Сам Андрій був поранений на Червоній горі, між Бахмутом та Соледаром, кулею у голову. Але при цьому він ще півгодини, стікаючи кров’ю, з паралізованою лівою стороною, за допомогою свого підлеглого по рації продовжував керувати боєм.
Дружина Андрія теж військова — старший солдат того ж дивізіону. Це саме вона знайшла його пораненого та, будучи вагітною, витягла його з поля бою, врятувавши життя та надавши майбутнє для родини. Зберегла життя батькові довгоочікуваного малюка.
Андрій потрапив до клініки в лежачому стані, але здаватися не збирався. Його маршрут реабілітації передбачав щоденні заняття по 11 годин, а згодом, як з’явилися результати, вже по 6-7 годин.
За час відновлення у Андрія та його дружини Тетяни народився син. І це неабияк надихало його йти до власної перемоги – до одужання. Андрія підтримувало безліч людей своїми донатами. Через 3 місяці Андрій вже ходив з паличкою та зміг самостійно здійснювати перші прогулянки з малечею.
“Не дивлячись на прогнози лікарів після поранення, я на своїх двох гуляю зі своїм сином. Не завжди вірте тому, що вам кажуть – вірте в себе і в людей, які вірять у свою справу”, – написав Андрій по завершенню лікування. “Мені потрібна міцна держава, в якій буде жити мій син, моя родина”.
Після закінчення лікування у Нодусі Андрій взяв нову висоту: з відзнакою закінчив магістратуру у навчально-науковому інституті управління та державної служби Київського національного університету ім. Тараса Шевченка на кафедрі глобальної та національної безпеки.
А у грудні 2025 року повернувся на фронт, не зважаючи на те, що має ІІ групу інвалідності:
«Я ЗНОВУ В СТРОЮ!
1070 днів пройшло від моменту, як я отримав важке кульове поранення в голову. 817 днів відтоді як мене офіційно відправили у відставку, і я офіційно попрощався зі службою.
Я провів весь цей час відновлюючись. У мене досі не працює ліва рука, я добряче хромаю на ліву ногу, маю уламки кулі в голові, тож маю усі підстави не служити як людина з інвалідністю в наслідок війни ІІ групи пожиттєво. Але є речі, які сильніші за будь-які фізичні обмеження – це почуття обов’язку, вірність принципам і присязі та любов до Батьківщини.
Боротьба триває, і кожен з нас потрібен тут. Буду виконувати свій обов’язок до тих пір, доки це дозволятимуть мої фізичні можливості.
Дякую всім тим хто був на шляху мого відновлення і повернення
🇺🇦СЛАВА УКРАЇНІ !!!🇺🇦»
Допомогти зараз - кожен може
Швидко допомогти через Portmone